ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845—1907)

«А жить — значить працювати,
без праці — нема життя»
І. К. Тобілевич

Іва́н Карпе́нко-Ка́рий — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Брат Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської-Барілотті.

Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

Найбільше Іван Карпенко-Карий прославився як драматург. Перші його твори з’явилися в 1883 році (оповідання «Новобранець»). Усього написав 18 оригінальних п’єс, для яких характерні жанрове розкриття (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії, ліричні комедії, трагікомедії, гротеск, фарс), варіантність тлумачення образів, музичність і філософічність, дотичність до світової культури (паралелі з творчістю Шекспіра, Кальдерона, Бомарше, Гоголя та Островського, образами тогочасної зарубіжної драматургії), біблійні мотиви і колізії, особлива концепція жінки (серед жіночих образів практично відсутні негативні персонажі).

У 1888-1890 роках Іван Карпович Тобілевич — актор трупи Миколи Садовського. 

Вийшовши звідти разом з Панасом Саксаганським, створив «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Саксаганського», яке на рубежі століть було найкращим українським театральним колективом. На його базі в 1900 році виникла знаменита «Малоросійська трупа Марка Лукича Кропивницького під керівництвом Саксаганського й Садовського за участю Марії Костянтинівни Заньковецької», а після виходу з неї двох останніх і Марка Лукича Кропивницького — «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського з участю Івана Карпенка-Карого» (1905-1907 рр.).

Працюючи на сцені з 1889 року і до кінця життя як професійний актор, Іван Тобілевич створив цілу низку неповторних сценічних образів, які є справжнім скарбом створюваного ним реалістично-побутового театру і передумовою виникнення театру сучасного. Його акторська палітра мала широкий діапазон — від яскраво-комічних (Мартин Боруля, Терешко Сурма, Прокіп Шкурат) до героїчно-романтичних (Назар Стодоля) образів. Для Тобілевича-актора, за свідченням сучасників, було характерним філософське розуміння й узагальнення життя. Він досягав вершин простоти і правдивості, опираючись на психологічну заглибленість, безпосередність і щирість гри. Кожен його персонаж позначений особливим українським  колоритом.

Найбільш репертуарними були — «Безталанна», що налічувала 142 вистави, «Мартин Боруля» — 136 вистав, «Сто тисяч» — 128 вистав, «Хазяїн» — 78 вистав.

Внесок І. Карпенка-Карого в українську класичну драматургію, за словами І. Франка, "наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя".

Твори корифея вітчизняного мистецтва і сьогодні не сходять зі сцени. "Відгуки карпенківськоі драматурги, - як писав М. Рильський, - ...чуємо... в усьому кращому, що маємо ми нині в радянському українському театрі".

15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер у Берліні. Виконуючи волю небіжчика, його тіло було перевезено в Україну і поховане поруч з могилою батька на кладовищі біля хутора Надія поблизу села Миколаївки, що на Кіровоградщині.

      І. Карпенко-Карий в головній ролі  

в п'єсі «Мартин Боруля»

І. Карпенко-Карий у ролі Калитки
в п'єсі «Сто тисяч»       

На кам'яній плиті можна прочитати напис:   

«Люде вмирають — ідеї вічні. Серце твоє, налите правдою і любов'ю до рідного темного люду, полягло поміж ним, і дух величний твій витатиме над ним вовіки. Коли ж незрячі тепер і прозріють, тебе в сім'ї своїй вільній, новій спом'януть». 

Маєток і пам'ятник Івану Тобілевичу на хуторі Надія

Кіровоградський міський літературно-меморіальний   музей І.К.Карпенко-Карого

Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру, бо Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його брати — режисерами та акторами: Микола Садовський, Панас Саксаганський, сестра — актриса та співачка Марія Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: Марія Заньковецька та Софія Тобілевич. Завдяки діяльності цієї родини Україна отримала свій професійний театр, а завдяки Івану Карпенку-Карому — чудову драматургію.