Марія Карпівна Заньковецька

Марія Карпівна Заньковецька 

(1854 – 1934)

Вона прожила лише 36 років, та галерея сценічних образів, створених артисткою, є значним внеском у скарбницю нашої театральної культури. За роки, віддані сцені, Марія Садовська зіграла майже всі жіночі ролі в театральному репертуарі 70—80-х років XIX століття. Вона завжди уміла бути оригінальною, знаходила нові барви образу, прагнула якнайглибше розкрити найістотніші риси характеру кожної героїні.

По спогадах брата Панаса Саксаганського: 

«Садовська — надзвичайно серйозна людина, вона була чудова співачка і артистка, її прозвали українським соловейком».

В Єлисаветграді, куди переїхала родина, вже під час навчання у гімназії, Марія була душею учнівського драматичного гуртка. Вона виступала в аматорських виставах, в російських п’єсах, українських оперетах, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів.

В середині 70-х років ХIХ століття Єлисаветград, де жила і вчителювала тоді Марія Садовська, стає колискою Українського народного театру, майбутнього Театру корифеїв.

Саме в цей час Марія познайомилася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті. Знайомство закінчилося шлюбом, який, на жаль, тривав недовго. Марія Карпівна повертається з двома дітьми до батьків у Єлисаветград і на деякий час полишає сцену.

Але вже у 1883 році їде до Харкова і вступає до української трупи Марка Кропивницького.

В трупі Кропивницького Марія Садовська пройшла школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання кожної, навіть найменшої, ролі було новим кроком до майстерності.

Талант Марії Карпівни розквітав, гра ставала переконливішою і привабливішою, образи — повнокровними і цікавими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис і образів того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.

На українській сцені Марія Карпівна дебютувала у виставі «Наталка Полтавка». Ця п’єса і сам образ Наталки були дорогі артистці. В родині Тобілевичів був своєрідний культ «Наталки Полтавки», всі знали пісні і сцени з вистави, віршовані монологи були неодмінними у хатньому вжитку.

Підкреслити надзвичайно витончене художнє чуття Марії Садовської, її невичерпний запас людської душевної теплоти, можна звернувшись до однієї з численних рецензій. Львівська газета «Зоря» у 1891 році написала:

«У грі її відчувалося глибоке, правдиве чуття, котрому ще більше сили додавав її чарівний голос, що мимоволі закрадається в душу глядача, а реалізм і простота гри, вільної від всякої афектації, доводили враження часом до повної ілюзії».