Іван Кіндратович Микитенко

 Іван Кіндратович

Микитенко

Тримався на висоті таланту й духу до 3 жовтня 1937 року, коли на партійних зборах Спілки радянських письменників України знаменитого драматурга виключили з партії, як «людину, яка приховувала від партії під час вступу й увесь час перебування в партії своє куркульське походження, яка надала притулок своєму брату – куркульському бандитові, яка мала зв’язки із заклятими ворогами радянського народу – троцькістами та буржуазними націоналістами, яка свідомо допомагала шкодити українській літературі». Наступного дня Іван Микитенко повідомив дружину, що йде до НКВС здавати особисту зброю. І таки пішов, але на околицю Харкова. Там попрощався з білим світом і застрелився.

 Вісімдесятичотирирічний Олег Іванович, син знаного письменника, й сьогодні багато робить для увічнення пам’яті незабутнього батька. Шанує діда також онук – доктор філологічних наук, головний редактор журналу «Всесвіт» Юрій Микитенко.

Творчість 

В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми найкращими п'єсами — драмами й комедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей). Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві й тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.

 Кіно

За його творами знято кінокартини: «Кінець Чирви-Козиря», «Соло на флейті» тощо. У с. Рівному йому відкрито Літературно-меморіальний музей. Письменнику присвячено документальні фільми: «Слово про письменника й громадянина» (1967), «Іван Микитенко» 

(1969).

 Вулиця Івана Микитенка

Вулиця Івана Микитенка — вулиця житлового масиву Воскресенка у    Києві, знаходиться у Дніпровському районі мiста. Пролягає дугою від      перетину вулиці Райдужної до вулиці Генерала Карбишева. Прилеглі вулиці: бульвар Перова, Валентина Сєрова та Курнатовського. Виникла у середині 20 століття, сучасної довжини досягла у 1-й половині 60-х років. У 1957—1964 роках мала назву Погребська, так як була частиною дороги до с. Погреби на північно-східній околиці Києва. Сучасна назва на честь Івана Микитенка (з 1964 року). Початкова частина, яка йшла до бульвару Перова, проходила через Воскресенську слобідку, що була знесена у 60—80-ті роки.

В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми кращими п’єсами — драмами й комедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей). Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві і тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.