(1834-1908)
Володимир Боніфатійович народився 18 (30) січня 1834 у містечку Махнівці Київської губернії (з 1935 с.Комсомольське Козятинський район, Вінницької області). Дрібний шляхтич і мадяро-поляк за походженням. Навчання в Київському університеті
Антонович здобув початкову освіту в сімї шляхтича, на якого працювали батьки.
Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях Одеси (1845–1850).
Закінчив медичний (1855 рік) та історико-філологічний (1860 рік) факультети Київського університету.
У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади, очолює в ній «хлопоманський» гурток, члени якого вважали, що український народ має право на своє національне відродження
З 1861 року був викладачем латинської мови у Першій київській гімназії, з 1863 року – чиновник у канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора.
З 1863 – 1880 роки був головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у
Києві. З 1880 – 1883 роки був деканом історико-філологічного факультету Київського університету. Один із фундаторів і голова (1881 – 1887) Історичного товариства Нестора-літописця, член-кориспондент петербурзької Академії наук (1902).
Володимир Антонович був засновником київської школи істориків та автор численних праць з української історії, зокрема студій з історії Давньої Русі, Великого князівства Литовського, козацтва, гайдамаччини; археології, етнографії. З Антоновичем пов’язують впровадження традиції документалізму в українській історіографії. За редакцією Антоновича було зібрано і видано 9 томів «Архива Юго-Западной России» (понад 2200 документів) Разом з Михайлом Драгомановим Анотонович видав «Исторические песни малорусского народа» (К., 1874 – 1875. Т. 1 –2). Йому належать праці з історії України: «Про походження козацтва», «Про гайдамацтво», «Київ та його доля і значення з ХІV до ХVІ століття», «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії», «Розкопки в землі древлян», «Археологічна карта Київської губернії», «Історичні пісні малоросійського народу» та інше.
Помер Антонович 8 (21 березня) 1908 року, похований у Києві на Байковому кладовищі
Наукова діяльність
Михайло Брайчевський так схарактеризував його постать у науці:
« Орієнтація на європейську культуру, зокрема й історіографію, вирізняла Володимира Антоновича з-поміж переважної більшості його попередників і сучасників, які звикли озиратися на російську і польську літератури. Він був перший справжній європеєць у вітчизняній історіографії, що підніс її над тим провінціалізмом, в якому вона потерпала досі»
Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, яка завдяки таким відомим учням Антоновича з Київського університету заклала підвалини сучасної історичної науки.
Окрім історико-археографічної та педагогічної діяльності, вчений захоплювався археологією та нумізматикою. На відміну від багатьох тодішніх археологів, він дивився на матеріали розкопок насамперед як на джерело історичних реконструкцій. Саме Антонович започаткував на Батьківщині традицію історичних реконструкцій давнини.
Цікавився Володимир Антонович також історією культури й етнографією, підготував за цими темами кілька ґрунтовних публікацій. Разом з Михайлом Драгомановим уклав збірку «Исторические песни малорусского народа».
У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини.
Майже пів століття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль у реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.
В останній період життя Антонович дедалі більше уваги приділяв археологічним дослідженням Правобережжя. Діяльність на цьому терені підсумована в працях «Розкопки в землях древлян» , «Археологічна карта Київської губернії» і «Археологічна карта Волинської губернії» .
Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник багатьох загальноросійських археологічних з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).
Ушанування пам'яті
На честь Володимира Антоновича названо вулиці у Вінниці, Дніпрі, Києві та Львові.
Комментариев нет:
Отправить комментарий